Головний лікар Рівненського діагностичного центру про місто любові, надій та сподівань

01.02.2018

Головний лікар Рівненського діагностичного центру про місто любові, надій та сподівань

Головний лікар Рівненського обласного клінічного лікувально-діагностичного центру ім. Віктор Поліщука Роман Шустик поділився своїми роздумами про те, з якими почуттями він повертається до рідного міста.

Прекрасні, душевні слова Романа Шустика:

Опубліковано Романом Шустиком 10 серпня 2015 р.

Вогні рідного дому

Дорога завжди дарує роздуми. Особливо, коли це дорога додому. Кілька днів тому повертався з відрядження і милувався чудовим пейзажем. Коли здалеку під’їжджаєш до рідного міста – крізь нічний морок вже видно гірлянду його вогнів. Чим ближче – тим вони яскравіші, тим тепліше на душі стає. Адже ці вогники-віконця – це тепло та родинний затишок в домівках рівнян. Серце тобі наче говорить: «Дивись, дивись! Там серед тисячі – і твій вогник, твій дім!» Те місце, де тебе завжди чекають, завжди раді, де тебе сприймають таким як ти є. Повертаючись додому, ми поринаємо у світ родини. Знову стаємо невід’ємною частинкою єдиного цілого.

Чомусь часто ми думаємо, що весь світ крутиться навколо нас. Постійно намагаємось комусь щось довести, видатись таким яким ми не є. Хіба це правильно? Ми маємо навколо себе те оточення, яке самі створили. І треба пам’ятати, що життя одне, а роки біжать миттєво. Не встиг за буденними клопотам оглянутися – як час минув. Виросли діти. Та й ми, чого гріха таїти, не стали молодшими.

І у вільну хвилинку не можеш не задуматися – чи все зробив вірно, чи не буде соромно за свої вчинки, чи зможеш подивитися людям в очі? І відповідь на ці питання не дасиш роздумами, тут треба відповідати добрими справами. Допомагати людям, підтримувати, створювати щось нове, будувати, але й не забувати про рідних і близьким, любити і бути любимим. Жити по честі і совісті. Щоб потім не було соромно за безцільно прожиті роки.

Ось ти вже їдеш нічним містом. Тиша, спокійно, сон. Ніжно блимають вогники у вікнах будинків, у кожному з них родина, людські долі, переживання, думки, передчуття та сподівання на день прийдешній. Хтось кохає і творить, а хтось сподівається, чекає, хтось згадує, згадує… Такі різні, і такі рідні люди.

Це моє місто. В ньому народився і виріс я, моя дружина, наші діти. Я люблю все що в ньому є – будинки, дороги, парки і головне – людей. Люди – серце цього міста. 
Місто любові, надій та сподівань. Моє рідне місто.

, , , переглядів: 1 214


Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *