Оксана Лозова: “Патріотичний неспокій передається у нашій сім’ї генетично”

19.04.2017

Оксана Лозова: “Патріотичний неспокій передається у нашій сім’ї генетично”

З першого погляду, дивлячись на цю тендітну жінку, навіть не спаде на думку, що в дитинстві вона мала неспокійний характер. А ще в її родині завжди панували патріотичні настрої, які в майбутньому вплинули і на виховання її власних дітей. Та й сама вона згодом частину свого дорогоцінного часу віддасть для заняття політичною діяльністю й вирішенням актуальних питань для мешканців області. Оксана Василівна ЛОЗОВА — голова Рівненської територіальної партійної організації Радикальної партії Олега Ляшка, професіонал своєї справи, лікар від Бога, чиє покликання рятувати життя її маленьких пацієнтів.

 

— Кажуть, що кожна людина починається з дитинства. Давайте пригадаємо, де минули ваші юні роки і якою ви в той час були.

— Моє дитинство було звичайним, як у всіх дітей. Минуло воно у селі Радиславка Рівненського району. Мене доглядали бабуся та дідусь, думаю, їм не завжди було зі мною просто.

 

— А чому так? Ви любили побешкетувати?

— Я була норовливою дитиною, яка любила завжди пізнавати щось нове. Бабусі та дідусеві часто доводилося непокоїтися за мене, адже я обожнювала подорожувати: виходила за хутір у поле, а їм доводилося замість заняття господарством шукати мене. Ще в той час я прагнула відчувати себе вільною та просто обожнювала милуватися природою, що мене оточувала…

 

— Є якийсь цікавий випадок, який з вами трапився у дитинстві, про який ви могли б розказати?

— Пригадую, що у нас був собака, якого я любила і трошки побоювалася. Одного разу, коли мені було роки чотири, наш пес схопив мене за пальто та затягнув у будку. В той момент я абсолютно не злякалася, сприймала все це як забавку. А ось мої дідусь та бабуся злякалися не на жарт. Приємні спогади мого дитинства — коли школяркою їздила на конях на тік. Мене часто називали шибеницею, нерідко бачили з синцями, але це не заважало бути в школі старанною та здібною ученицею.

 

— До речі, як ви навчалися у школі? “Шибениці” вдавалося отримувати хороші оцінки?

— У школі я була чемною дівчинкою. Закінчила навчання із золотою медаллю. Озираючись назад, я дуже вдячна своєму батькові, який наполягав на тому, щоб я вивчала іноземні мови. Звісно, тоді я цього не розуміла й сердилася за те, що змушував мене читати книги англійською, але в майбутньому ці знання мені дуже згодилися. Пам’ятаю, як тато змушував мене не просто читати та перекладати книгу “Портрет Доріана Грея” (адаптований текст), а й начитувати текст на диктофон, щоб він був впевнений у тому, що я не обманювала, що працювала.

 

Оксана Лозова

Оксана Лозова

 

— Ви сказали, що знання англійської вам знадобилися в майбутньому. Коли саме?

— Мені випала можливість поїхати на стажування до США, і якби не знання мови, то я відчувала б себе там зовсім інакше. А так це дозволило мені вдосконалити свої знання та вміння і перейняти передовий досвід.

 

— Як ви обирали свою професію і що вплинуло на ваш вибір?

— Я не бачила себе в іншій іпостасі, ніж лікар. Я народилася в сім’ї лікарів, батьки багато працювали, і я часто була в них на роботі: робила уроки, гралася, а бувало й таке, що ночувала в лікарні. Ще тоді зрозуміла — моє майбутнє в медицині. Єдине, батьки, особливо мама, мене відмовляли від педіатрії, але я дуже любила і люблю дітей, через те вибрала саме цю галузь. Завершивши навчання у Київському університеті ім. Богомольця, я прийшла на роботу з моменту відкриття Рівненської обласної дитячої лікарні.

 

— Не шкодуєте, що стали лікарем, адже це дуже відповідальна професія?

— Дуже важливо для людини обрати спеціальність, яка їй до душі, щоб робота приносила задоволення. Одного разу чоловік мені сказав: “Я працюю для того, щоб ти мала задоволення працювати”. І в цьому дійсно щось є! Медицина — це та сфера, в яку дійсно треба йти тільки за покликанням. Хочу сказати, що мені самій іноді страшно, але цьогоріч буде 29 років, як я тут працюю, і хочу сказати, що не уявляю себе в іншій професії. З дітьми працювати важко, адже вони часто не можуть розповісти та пояснити, що саме їх турбує. Але в той же час вони надзвичайно вдячні, якщо ти ставишся до них з добром та любов’ю. У відділенні педіатрії №2, яке я очолюю, лікуються діти з хронічними захворюваннями. Тому вони приходять до нас лікуватися неодноразово і ми до них звикаємо, і вони так само до нас. Тому дітки стають нам рідними, і їхні батьки також.

 

Оксана Лозова

 

— Як вам вдалося виховати двох прекрасних синів, коли професія займала значну, а то і найбільшу частину вашого часу? Хто допомагав?

— Не буду приховувати, що було справді важко, але надзвичайно приємно, що поряд були люди, які підтримували та допомагали. Старшого сина нам допомагали виховувати батьки, а за меншим доглядала тьотя Маша. Вона заклала в ньому чесність, доброту, щирість. Пригадую, як у класі третьому-четвертому, коли Андрій повертався зі школи, за ним позаду йшла тьотя Маша. Ми казали, що він вже самостійний і може сам прийти зі школи, на що вона віджартовувалася, що не йшла за ним навмисно, а просто проходила повз.

 

— Ви хотіли, щоб ваші сини також стали лікарями, продовжували вашу справу? Не примушували їх йти таким шляхом?

— Мені було трошечки сумно, коли мої діти не захотіли стати лікарями. Але коли молодший син спитав, чи ми будемо змушувати їх обирати цей шлях, то я з упевненістю відповіла: “Вибирайте те, що вам до душі”. Адже переконана, що робота повинна бути в радість і приносити задоволення. Особливо коли мова йде про професію лікаря.

 

— А як вийшло, що ви прийшли в політику? Колись думали, що життя складеться саме так?

— Хоча раніше активно політикою не займалась, патріотичні настрої у нашій сім’ї панували завжди. З покійним батьком ще за радянських часів багато говорили про Україну — він мріяв, що наша держава стане незалежною, багато читав, добре знав історію, для нього святими були українська мова, українська церква… Напевно, патріотичний неспокій передається у нашій сім’ї генетично. Пригадую, син включився у протестні рухи у віці 14 років. Певно, судилося нам долею — не бути байдужими до будівництва Української держави.

 

Оксана Лозова

 

— Але все-таки можна сказати, що саме ваш син привів вас у велику політику?

— Кажуть, що діти наслідують приклад батьків, а у нас — вийшло навпаки. Спочатку у велику політику включився Андрій, а потім і я зрозуміла, що не можу стояти осторонь. Згодом все частіше почала допомагати сину, а потім зрозуміла, що маю можливість свій професійний досвід і людські контакти, напрацьовані за життя, використовувати на благо України.

— Як вдається поєднувати професію лікаря та політичні обов’язки?

— Наприкінці 2014 року партійці запропонували мені очолити Рівненську територіальну організацію Радикальної партії Олега Ляшка. Делегати обрали мене на альтернативній основі — відчула і довіру, і величезну відповідальність. Звісно ж, важко поєднувати одне та інше, але я ні про що не шкодую. Знаю, що мушу все поєднувати, тому часто в мене відкривається друге, а то і третє дихання.

 

— Як тендітній жінці вдається впоратися з посадою голови Рівненської територіальної організації Радикальної партії Олега Ляшка?

— Завдячуючи тому, що у нашій команді працюють люди, які справді хочуть зробити щось на благо нашої Рівненщини та України, то з цими людьми легко працювати. Мені приємно, що в нашій команді ми маємо спільні прагнення та ідеали, і тільки одна-дві людини з усієї обласної організації у нас під сумнівом. Думаю, жодна інша політична сила не може про таке заявити. Команда Радикальної партії на Рівненщині випробувана часом, і ми всі разом віримо, що згодом українці житимуть у сильній державі, яку поважатимуть і, там де треба, боятимуться.

 

10 бліц-запитань для Оксани Лозової

  1. Що ви найбільше цінуєте в людях? — Чесність
  2. Як можете охарактеризувати себе у дитинстві? — Шибениця
  3. Добре навчалися в школі? — На відмінно. Закінчила школу з золотою медаллю
  4. Що вирізняє вашу професію серед інших? — Любов до людей
  5. Чи важко працювати дитячим лікарем? — Це важка, але благодатна професія
  6. Яка ваша найбільша в житті радість? — Онук
  7. Завдяки чому чи кому ви потрапили у політику? — Завдяки синові
  8. Якби вам потрібно було пожертвувати професією чи політикою, яким був би ваш вибір? — Я нічим би не пожертвувала
  9. Яку реформу ви вважаєте найголовнішою для реалізації на Рівненщині? — Медичну. Адже переконана, що медицина повинна працювати для людей, а не проти них
  10. Що нині найбільше потрібно державі Україна? — Довгоочікуваний мир

 

, , переглядів: 204

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *