Палаци Рівненщини: ошатність, що перетворилась в руїни

21.09.2017

Палаци Рівненщини: ошатність, що перетворилась в руїни

На Рівненщині є чимало маєтків, садиб у яких проживали відомі та заможні люди. Історичний спадок має вигляд руїни, потріскані стіни, закинуті парки та високі колони, на які опирається минувшина. Проте, цим і привабливі для туристів старовинні палаци, в цьому відчувається зв’язок з минулим, таємничість, містичність. 

Садиба Валевських у Гощі

Гоща знаходиться на Рівненщині поруч із трасою Київ-Чоп. В поселенні знаходиться цікавий палац Валевських з парком в стилі швейцарських шале. Гоща вперше згадується у 1152 році. В литовську добу землю навколо було подарено Мурзі-Кирдей-Хану. У XIV ст. він звів замок, обнесений з усіх боків муром і валами, рештки яких ще можна було побачити в північній частині на початку ХХ ст. У XIV–XVII ст. поселенням володіли нащадки Кирдеїв Гостцькі (Госьцькі, Гойські), завдяки яким, очевидно, з`явилася назва “Гоща”.

В 1495р. Богдан Гойський добився у великого литовського князя Олександра Ягеллона привілею на запровадження в Гощі чотирьох ярмарків на рік, а у XVI ст. Гоща отримала Магдебурзьке право. За деякими свідченнями, тут, в школі, в 1600-х роках навчався майбутній московський самодержець Лжедмитрій I. З 1640 року Гоща переходить у власність українського шляхтича Адама Кисіля. На його кошти був збудований діючий нині Свято-Михайлівський храм.


В 1775 р. Гощею володіли Ленкевичі, а в XIX ст. власниками були Валевські. Валевські мали одну з найбільших вівчарень на Волині (близько 3 тис. овець), а також стайні на 300 коней. Наприкінці XVIII століття Ленкевичами був закладений парк, що згодом став окрасою міста і був віднесений до десятки найцікавіших парків України.

Палац поміщиків Валевских, яким в 1840-х роках належав маєток в Гощі – унікальний для України. Він витриманий в стилі шале – альпійського будиночка з фахверковим фасадом і мансардним поверхом.
Шале оточене найбільшим в області периферійним парком площею близько 7 га, що починається безпосередньо біля ганку садибного будинку. Парк заріс і здичавів, але не втратив своєї привабливості, а старі ясени і каштани (всього близько 30 видів дерев і чагарників), що обступили застаріле шале, лише підкреслюють своєрідну красу і неповторність минулої епохи.

На жаль, в радянський час його південний фасад (і, частково, північний) обклали звичайною облицювальною плиткою, що перетворило маєток на ординарний будиночок соціалістичної епохи.
Хоча, добре,  що хоч не зруйнували.  Донедавна тут розміщувалась районна бібліотека. Але нині будівля пустує. Є певні ознаки реставрації, проте, судячи з усього, коштів на неї поки немає.
“Садиба Валевських” знаходиться за адресою: Україна, Гоща, вул. Садова.

Палац Стецьких у Межирічах

З 1773 року власником села став Ян Казімеж Стецький, який у 1793—1800 роках збудував тут власний маєток. Існують дві точки зору, яким чином Стецький отримав маєток. За першою, він придбав його від Францішека Фердинанда Любомирського, за другою — виграв у карти в пана Яблоновського. Згодом маєток успадкував Ян Юзеф Стецький (учасник повстання 1831 року). Через причетність до антиросійської діяльності Людвік Стецький не зміг успадкувати родинний маєток, тому той був конфіскований і на декілька десятиліть перетворився на казенне містечко. Після амністії, дарованої імператором Олександром ІІ, маєток повернули Генрикові Стецькому, який подарував його Вітольдові Стецькому. Далі маєток перейшов у власність до Адама Стецького, а потім до Юзефа Стецького, який володів ним до 1939 року.

Після Другої світової війни маєток Стецьких пристосували під інтернат. Зараз приміщення палацу є в аварійному стані, але підпорядковуються спецшколі-інтернату КЗ “Великомежиріцька спеціальна ЗОШ-інтернат I-II ступенів” Рівненської обласної ради.

Палацовий ансамбль створено в кінці XVIII ст. за проектом італійця Д.Мерліні – придворного архітектора польського короля Станіслава-Августа. Розташування на рельєфі та просторова композиція будівель типові для часу будівництва і втілюють принципи архітектури класицизму. Ансамбль складається з головної споруди – палацу – та двох симетрично розміщених флігелів, з’єднаних з палацом двома напіввідкритими галереями, кожна з яких у плані утворює чверть кола. Завдяки цьому перед головним фасадом палацу створено великий курдонер.

У склад маєтку також входили парк із ботанічним садом і штучним ставом, будинки для челяді, стайня, псарня, фільварки, костел із родовим склепом.В саду, недалеко від палацу розташовувалась будівля театру на кілька сотен глядачів. Тут виступали актори аматори, хоча іноді це були гастролючі трупи. Окрім, того в маєтку діяла музична капела та оркестр. Маєтковий парк (архітектор Шимон Богуміл Цуг), закладений у ландшафтному стилі, прикрашав штучний став і ботанічний сад з оранжереями.

Будинки для челяді розташовувались неподалік від палацу і серед місцевих мешканців називались «чворки».
У стайнях маєтку утримували більше сотні чистокровних англійських і турецьких скакунів за якими доглядали конюхи німецького походження. До тепер ці будови не збереглись.
До маєткової економії входило декілька фільварків, найбільший з них знаходився в с. Новини, де розміщувалась лісопильня. Окрім цього, наймані працівники займались скотарством і землеробством.
Ансамбль садиби у Великих Межиричах – унікальна для Рівненщини видатна пам’ятка цивільної архітектури кінця XVIII ст.

Ось такий він – палац Стецьких, один з небагатьох, що донесли свою автентичність до наших днів і стоїть ще без глибокої руїни, хоча сліди її вже закарбувалися на його стінах.

Маєток Малинських у Зірному
 У середині 19 століття Зірне переходить у спадок від одного із найбільших землевласників Волині Михайла Коржанівського до Михайла Малинського, який був одружений на його родичці. Вже у 70-х роках 19 століття Малинський вирішує збудувати у Зірному власний маєток. Місце для будівництва обрали не найкраще: заболочена місцевість в урочищі Гало, надмірна вологість. За переказами, будівельні матеріали завозили до Зірного з-за кордону, а місцеві жителі власноруч копали осушувальні канали, залишки яких й досі можна побачити у селі. Михайло Малинський запросив так звану «Західну експедицію з осушення боліт», на чолі якої стояв відомий геолог І. Жидівський.

Фото: Вадим Войтик

Поступово на території садиби Малинських зводили будинок для прислуги, власну електростанцію, яку приводив у роботу паровий двигун, конюшню, де свого часу вирощували коней для польської армії, склад для зерна та водонапірну башту, яка вціліла та досі працює. Окрасою ж стала садиба Малинських. Побудована вона із коркового дерева у стилі модерн. Краса маєтку вражала: усі його 44 кімнати були прикрашені величезними дзеркалами, кришталевими люстрами, картинами, на підлозі лежав паркет.

Фото: Вадим Войтик

Фото: Вадим Войтик

Наприкінці 19 століття біля маєтку закладають парк площею 17 гектарів під керівництвом садівника Вольського. Було посаджено близько сотні різних порід дерев, розбиті доріжки, які освітлювались карбідними ліхтарями. Парк та в’їзд до нього охороняли неозброєні вартові. Нащадок Малинського Емануель Малинський заповів маєток дитячим притулкам Польщі. У 1939 році до Зірного приїздять черниці, аби організувати у садибі притулок для сиріт. Закінчити цей задум завадила Друга світова війна. З приходом Червоної армії 17 вересня 1939 черниці виїхали до Польщі. Нині у садибі Малинських працює протитуберкульозний диспансер.
 Відео: Олексій Бухало

, , , , , , , , , переглядів: 1 094

Останні новини від OGO.ua


Кількість коментарів: 2
  1. Будь ласка, виправте ім’я автора відео ОЛЕКСІЙ Бухало, бо у Вас, якийсь француз вийшов.)))

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *