“Затягувати проекти – це все одно що секс на старість відкладати”, – волинський бізнесмен

26.07.2017

“Затягувати проекти – це все одно що секс на старість відкладати”, – волинський бізнесмен

Бізнесмена Віктора Корсака, без перебільшення, можна назвати корінним волинянином, адже більшість свого життя він провів саме на Волині.

Народився в селі Мельники-Річицькі, що на Ратнівщині. Дитинство, у зв’язку з журналістською діяльністю батька, мав кочівне: спершу волинське містечко Стара Вижівка, потім Київ, згодом Камінь-Каширський.

Вищу освіту Віктор Корсак, як не дивно, здобував у галузі медицини: закінчив Тернопільський медичний інститут (нині університет), інтернатуру. Невдовзі захистив кандидатську дисертацію і почав працювати в медучилищі.

І, можливо, не було б сьогодні Корсака-бізнесмена, якби не одне “але” – мізерні доходи.

“Зарплата була 4 чи 5 доларів і я зрозумів, що два шляхи є: або почати мучити хворих, щоб вирішити свої фінансові проблеми, або поміняти роботу. Я вибрав другий”, – розповідає Віктор Іванович.

“Робити перші гроші” в бізнесі він почав 1996 року: “З кондитерки починали, дистрибуційну компанію створили. А далі “пішло-поїхало”.

Нині Віктор Корсак – один із ключових акціонерів луцької інвестиційної групи VolWestGroup, яка розвиває близько двох десятків видів бізнесу: від ритейлу до IT. Не так давно захистив докторську дисертацію з економіки.

І хоча Віктор Іванович не надто полюбляє поєднання слів “волинський” та “бізнесмен”, мовляв, звучить надто дріб’язково, насмілюся назвати його саме так. Ні в якому разі не применшуючи заслуг. Тільки щоб підкреслити, яких людей, “людей успіху”, плекає Волинь.

Довідково:

Інвестгрупа VolWestGroup розвиває бізнес-проекти в таких напрямках: ритейл (мережа “Наш край”, міжнародна мережа SPAR), розваги (культурно-розважальний центр “Адреналін Сіті”),медіа (холдинг “CID MEDIA GROUP”), ІТ (компанія-розробник web-рішень SoftWestGroup),сервіс (“Техно Модуль Ультра”, СТО “PribaltService” тощо), заклади харчування (мережа піцерій “Тарантелла” тощо), освіта (комп’ютерна академія “Шаг”, Бізнес-академія практичного менеджменту) та виробництво (Шацький молокозавод, ПП “Демидів Продукт”).

***

Про те, чому працювати лікарем – розкіш, від чого людина отримує найвище задоволення, про “прозаїчні” перші кроки в бізнесі та “веселий” “Адреналін Сіті”, про вільний час і “сидіння” у фейсбуці, а також, яким може стати Луцьк через 15 років та чим Україна подібна до країн Південної Америки Віктор Корсак розповів у інтерв’ю для Ділового видання Волині “Конкурент”.

“ЧИ ТИ МОЖЕШ СОБІ ДОЗВОЛИТИ ТАКУ РОЗКІШ, ЯК ПРАЦЮВАТИ ЛІКАРЕМ?”

– Ви свій бізнес почали робити на території Волинської області, так?

– В Луцьку.

– Тобто, вас можна назвати корінним волинянином.

– Ну, так. “Корінніших” не буває (жартує).

– Отримавши медичну освіту ви зрозуміли, що не дуже себе там знаходите?

– Ні. Там я себе дуже добре почував, захистив кандидатську з медицини. Я хірургом був. Мені дуже подобалася ця професія. Але коли в тебе двоє дітей і вони просять шоколадку, а ти реально розумієш, що немає на це грошей, то ставиш собі запитання: “Чи ти можеш собі дозволити таку розкіш, як працювати лікарем?”.

Я відмовився від цієї розкоші і пішов. Ящики розвантажували спочатку: і батьки, і я, і брат. Ну, а потім вже потроху-потроху людей підбирали.

– Ви стоїте біля витоків цього бізнесу? Чи вже продовжували справу, яку розпочав ваш батько?

– Ні, всі разом починали.

– Економічну освіту ви здобували вже коли почали практично займатися цими речами?

– В мене самоосвіта, бізнес-школа. Почав читати багато. Потім на якомусь етапі, років 7 тому, зрозумів, що я вже читаю по колу, вже не цікаво. І тоді я вирішив захистити докторську з економіки. Десь 3-4 роки життя це зайняло. Разом з роботою. Вийшов на якісно новий методологічний рівень, вважаю.

І це якраз змусило мене наступний крок в розвитку зробити, бо так вже би відчув: “Не цікаво”.

Сьогодні 80-90 % книжок, які випускаються – це все профанація. Нічого спільного вже із сучасністю там немає. Це такі популярні речі для заробляння грошей.

– Проясніть, що ви маєте на увазі?

– В чому сьогодні проблема економіки України загалом? Що частина людей – теоретики, ботани. Вони сидять в університетах, багато що знають, але їхні знання не мають ніякого прикладного характеру. А практики – вони профани. В нас дуже великий розрив між теорією і практикою. І через те ці книжки, що пишуться вченими, які мають рівень науковий, вони не мають прикладного характеру. Вони несуть виключно теоретичний характер.

А ті книжки, що пишуться практиками, вони не мають методологічної основи, теоретичної основи. І вони смішно дуже виглядають. Сьогодні вже у провідних вишах світу ніхто за книжками не вчиться. Вчаться виключно за науковими статтями. Якщо зараз 17-й рік, то статті 15-го року вважаються вже старими.

І ці статті – це нормально підготовлені роботи. Щоб там отримати за нашими мірками кандидата (науковий ступінь кандидата наук, – К.) – треба три статті такі зробити. І ці три статті пишуть 4 роки. Розумієте, який рівень підготовки, наскільки там все продумано? А в нас статтю написати – це 2 дні. Написав – заплатив 200 гривень. Тому й такий розрив.

“НОРМАЛЬНА ЛЮДИНА ВІД ПІЗНАННЯ ОТРИМУЄ НАЙВИЩЕ ЗАДОВОЛЕННЯ”

“Офісна” бібліотека Віктора Корсака. Виключно наукова література

– Тобто, щоб отримати диплом економіста, у виші ви не навчалися. Самостійно освоювали науку, а потім вже здобували науковий ступінь?

– Так. Ще в мене з цим були проблеми. Мені казали: “А як ти так?”. Кажу: “Давайте поспілкуємося про теорію економіки”. Я все це прочитав, все зрозумів. Тим більше, зараз багато лекцій серйозних світових університетів викладають в “ютубі”. Наші професори й поряд не стояли з тими, яких там можна почути.

– Це у вас мотивація, мабуть, зашкалювала… (сміюся)

– Від чого людина отримує задоволення? Якщо материнська любов на третьому місці за рівнем задоволення, то перше займає пізнання. Нормальна людина від пізнання отримує найвище задоволення. Плюс, в мене ж синергія. Я пізнаю не просто тому, що хочу бути філософом. В мене воно прикладний характер має.

– Про перші свої кроки в бізнесі ви вже дещо розповіли…

– Все дуже просто. Поїхали – підписали договір. Ввечері приїжджає машина, цілу ніч розвантажуємо. Пішли на роботу. Там хтось лишився чергувати, продає той товар… Знову машина, знову розвантажуємо. Прозаїчно. При чому всі: Іван Федосійович (Іван Феодосійович Корсак – письменник і журналіст, батько Віктора Корсака, – К.), я, брат, ще брат, друзі, студенти-друзі.

– Який із реалізованих проектів на сьогодні вважаєте найуспішнішим?

– Що таке успіх в бізнесі? Найбільш успішним бізнесменом вважається хлопчик, який продає газети в Лондоні. Він вранці інвестує 2 шилінга і за день заробляє 6 шилінгів. В три рази за день збільшує інвестиції.

Залежно від якої позиції виходити. Зрозуміло, що ритейл. Ми його розвиваємо, на ньому концентруємося. Вся наша компанія – вертикально інтегрована. Для неї характерна, в основному, родинна диверсифікація. Все, що ми робимо, – воно крутиться навколо ритейлу. Якщо в нас є заводи, то вони все одно підсилюють ритейл, а ритейл підсилює їх.

Використовуючи медіа, ми просуваємо ритейл, комунікуємо зі споживачем. І на цьому медіа заробляють.

– А як щодо “Адреналін Сіті”?

– “Адреналін Сіті” в нас з’явився як непрофільний бізнес. Там історія взагалі цікава. Я навіть не збирався ніколи цим займатися. В нас база тут (на вулиці Карбишева, 1 в Луцьку, – К.) і логістичний центр був. Ми звідси вантажили товар. А вся інфраструктура “зав’язана” була на сусідній завод.

Його хлопці продавали і ми залишалися без інфраструктури. Ну, і ми купили цей завод. Він був діючий. Виробляв шкіркартон. Ми заробляли. Мали 90 % українського ринку і десь 30 % – російського. А потім – криза 2008 року, продажі різко скоротилися. Плюс, зайшли китайці. І доцільності його функціонування не було.

Ми вирішили його перепрофілювати. Подивилися, що Луцьк – чи не єдине місто, в якому не було кінотеатрів, жодного розважального центру. І ми зробили… Все це було вперше в Луцьку. Він був унікальний.

І, до речі, така трансформація відбулася: з’явилося місце для розваг, альтернативне барам. Тут люди могли зібратися, поговорити, подивитися щось. Злочинність в Луцьку на той період, коли ми запускалися (культурно-розважальний центр відкрили в серпні2009 року, – К.), знизилася на 30 %. В мене є стаття на цю тему.

– “Адреналін Сіті” ви вважаєте успішним бізнесом?

– Він непоганий бізнес, веселий такий. Він дуже стимулює, змушує думати, відчувати споживача. Компетенції додаткові здобуваємо.

– Якщо вже згадали про культурно-розважальний центр. В грудні 2016 року в ЗМІ з’явилася інформація про те, що “Адреналін Сіті” виставили на продаж за 25 мільйонів гривень. Продавцем виступив “Райффайзен Банк Аваль”. Пізніше керівництво комплексу заявило про суперечку з банком і про те, що найближчим часом її буде вирішено. Чи можете коротко розповісти, що це було і чи вдалося станом на сьогодні вирішити ситуацію?

– Ситуацію вдалося владнати. Десь в 2006 році ми брали кредит під цей об’єкт. Ми його довгий час платили. Потім, після того, як курс дуже змінився, почали говорити про реструктуризацію. Ми довго про це говорили… І це був один з кроків переговорної позиції банку.

Ми домовилися, все нормально. Надіюся, що до кінця року повністю все виплатимо.

“МЕНІ САМОМУ НЕ ТРЕБА 100 МІЛЬЙОНІВ, МЕНІ ТРЕБА 100 МІЛЬЙОНЕРІВ”

– Є підприємці, які досягли успіху в одному напрямку і весь час його притримуються. Ви ж активно розвиваєте багато різних напрямків. Чому так? В цьому ваша філософія?

– Є дві основні стратегії: концентрація – це “Кока-Кола”. Вони більше нічого не роблять, крім “Кока-Коли”. Є “Майкрософт” Гейтса (Білл Гейтс, – американський бізнесмен, – К.). Він робить тільки програми. Але є Бренсон (Річард Бренсон, – британський підприємець, – К.) і його компанія Virgin, яка має 200 бізнесів.

Це залежить від характеру, від культури. В нас так склалося, що ми любимо стартапи, ми любимо нові бізнеси відкривати. Плюс, в нашій країні це виправдано. Є дуже великі ризики, якщо ти займаєшся одним бізнесом.

Не говорю вже про чисто макроекономічні і політичні якісь речі.

– Нині ви є керівником інвестиційної групи. Навіщо вам така структура? Чому не захотіли будувати свою власну бізнес-імперію?

– Практично в кожному проекті в мене є ще співзасновники. Час – ресурс, який не відновлюється. Він обмежений. Коли ти лягаєш спати і думаєш про 15 бізнесів, то дуже хочеш, щоб ще хтось лягав спати і думав конкретно про один бізнес.

Ті люди, які є співзасновниками, вони живуть кожен в своєму бізнесі, вони його розвивають. Так набагато легше і набагато ефективніше. Така система мотивації. В мене багато топ-менеджерів стали співвласниками. Багато топ-менеджерів перейшли у свої бізнеси.

В нас такий проект був – “Мільйон мільйонерів”. Моя філософія – мені самому не треба 100 мільйонів, мені треба 100 мільйонерів. Виходячи з цього, в рамках проекту ми створили спеціальні умови, написали так в оголошенні. Прийшло десь 30 чи 40 чоловік. 5 чи 6 з них за певний період часу стали мільйонерами.

Зараз ми знову, до речі, будемо запускати цю програму. Думаю, навіть в цьому році. З іншими підходами, але, знову ж таки, – “Мільйон мільйонерів”. І хто захоче стати мільйонером – матиме абсолютно реальні шанси.

– Я би сказав, що це дуже гуманна філософія…

– З одного боку. А з другого боку – вона прагматична. Тому що я ж також разом з ними заробляю.

– Спустимося трішки на особистісний рівень. Скажіть, що для вас означає ваша справа? Ви любите те, чим займаєтеся?

– Все в цьому світі має свій життєвий цикл. Якщо навіть ходити в сауну з одною командою – це теж має свій життєвий цикл. Колись воно набридає.

Те, чим я зараз займаюся, те, що я не можу нікому віддати – це стратегія. Бо це дуже принципова річ. Одне з ключових правил акціонера – захищати свої інвестиції. А в такий час буремний, як у нас, стратегію треба разом робити. Я мушу брати в цьому участь. Воно мені ще приносить задоволення. Я думаю, що це теж має життєвий цикл і щось буде далі.

“ВІЛЬНИЙ ЧАС? Я ВЗАГАЛІ НЕ РОЗУМІЮ, ЩО ЦЕ ТАКЕ”

– Скільки маєте вільного часу?

– Вільний час? Я взагалі не розумію, що це таке. Якщо мені треба поїхати кудись – я сів і поїхав. Якщо мені треба працювати – я працюю. Але коли я прийшов додому – не розумію, що таке взяти пульт і дивитися телевізор або читати якусь газету. Я так не можу. Я мушу працювати. В суботу і в неділю я на роботі. Приходжу і відпочиваю. Зрозуміло, що я не займаюся цифрами якимись. Читаю щось своє, філософію. Щось, що дає мені якісь додаткові знання.

– Ви є активним користувачем фейсбуку. Зареєструвалися влітку минулого року. То ваша ініціатива чи може хтось з близьких порадив чи наполіг?

– Сьогодні без соціальних мереж бути членом суспільства – нереально. Я це зрозумів і зареєструвався.

– Це таке хобі для вас? Чи засіб формування політичного іміджу?

– Це більше показати, знаєте, що я живий. Що я є.

Дуже багато людей питають: “Як з вами зв’язатися?”. Я найбільше люблю контактувати через електронну пошту. Бо мені це все зрозуміло. А от інші месенджери крім смутку в мене нічого не викликають.

По-перше, їх дуже багато. Хтось щось скине: “Я тобі скинув. Ти прочитав?”. Що скинув? Куди скинув? А їх десять, коротше. Я ними не користуюся. Кажу: “Ти мені на “вайбер” навіть нічого не кидай, бо ще більшого сміття я навіть не знаю, як “вайбер”. Хочеш – скинь на пошту”. Ще в фейсбуці прочитаю, бо переглядаю, що робиться.

Це не ключовий мій інструмент. Але часом, коли є настрій, можу щось написати. Я стараюся не репостити. Намагаюся, щоб контент був унікальний.

– Мені запам’ятався ваш допис, критика на адресу Петра Порошенка…

– Щось було. Бо вони не туди біжать трохи. Треба робити зауваження. Ми ж демократична держава.

– Цікаво, на якому автомобілі їздить один з найвідоміших бізнесменів в області.

– “Мерседес” Е-класу, 2010 року випуску. Я його новим купував. У 2011 чи 2012 році. Ми міняємо машини разом з дружиною. І в мене хороша. А в неї ML-ка. Ну, це катастрофа. Вона більше зламана, ніж справна. Нова машина, із салону. В нас вже тут відмовляються її ремонтувати. То ми вже й у Київ ганяємо, і в гаражі. Нікому не раджу “мерседеса” ML-ку (сміється).

– Така антиреклама вийшла (жартую)

Віктор Корсак не рекомендує купувати “Мерседеса” ML-ку. Такого, як у його дружини

“В УКРАЇНІ ЗА КОЖНИМ ЗМІ ХТОСЬ СТОЇТЬ І ВИРІШУЄ СВОЇ ПОЛІТИЧНІ ПРОБЛЕМИ”

– Ваша інвестиційна група володіє кількома медіа-ресурсами. Скажіть, чи доводилося вам використовувати їх, щоб “підмочити” конкурентів?

–Ні. Це суперечить філософії компанії. Зі свого досвіду я знаю, що ніякої користі, крім шкоди, це не дає. Шкоди і компанії, і медіа-ресурсам.

В нас взагалі проблема: дуже мало справжніх ЗМІ. Як в Америці – просто незаангажованих. В Україні за кожним ЗМІ хтось стоїть і вирішує свої політичні проблеми.

В нас цих проблем немає. Ми працюємо в такій ніші, що великої критики і конфліктів вона не потребує. От “Сім’я і дім” – ні про що, крім про хороше, там не напишеш. “Таблоїд” – він також там. “Район.news” – проблеми району: якщо люк не закритий, чи щось робиться, то треба про це говорити.

Інколи може бути таке, що хтось щось натворив із друзів чи хороших знайомих, то ми можемо цю інформацію ігнорувати. Можливо, це не зовсім чесно. Але є інші ЗМІ, які про це напишуть.

– Ви стежите за місцевими медіа?

– Ні. Взагалі не читаю. Я дотримуюся принципу професора Преображенського із “Собачого серця”: “Не читайте радянських газет. Я робив дослідження і були випадки, що навіть пропадав колінний рефлекс, не те, що апетит” (сміється). Тобто, там немає тієї інформації, яка мені цікава.

Я вже старший чоловік, все те, що пишеться, я все зрозумів. Там нового нічого не знайдеш. Читаю заголовки національних ЗМІ кожні 2-3 дні, щоб зрозуміти, що в світі робиться. От Порошенко поїхав на зустріч з Трампом. Домовився чи не домовився? Це для мене важливо.

“Я ДУМАЮ, ЩО ЯКІСТЬ НАСТУПНОЇ ВЕРХОВНОЇ РАДИ БУДЕ ЗНАЧНО КРАЩОЮ”

– Вас всі знають як успішного бізнесмена, ви регулярно входите до рейтингів впливових волинян та лучан. Проте участі в політичному житті міста чи області не берете. Як ви взагалі ставитеся до місцевої політики?

– Як до містечкової. Маса пропозицій була впродовж багатьох років піти в депутати різного рівня. Мотивація яка? Хто в нашій державі йде в політику? Раніше була захистити бізнес. Це найпрагматичніша мотивація. Я вважаю, що вона мала право на життя. Тому у великих компаніях йшли хлопці, щоб захистити свій бізнес, бо по-іншому його би відібрали. Це чесно. Друга – заробити. Це вважається нечесно. Ну, і третє – це якісь політичні авантюристи, які просто люблять все це: скандали, рух.

В нас практично відсутні люди, які йдуть в політику, щоб чесно заробляти свої гроші і чесно будувати державу. Я таких людей ще не зустрічав, хоча багатьох знаю. Кожен іде з меркантильними інтересами.

Властивість будь-якої системи – кожен з її компонентів має свої цілі. Якщо система правильна, то вони не мають суперечити загальним цілям системи. От в нас з цим серйозна проблема в політиці.

– Ці три моделі, які ви назвали, вони, очевидно, в нас і досі діють…

– Вже не так. Я думаю, що в наступній Верховній Раді буде все нормально. Я переконаний в тому. Тому що немає мотиву бізнес захищати. Раз. Немає мотиву йти заробляти, бо там вже не дуже дають, судячи з того, що їх вже там ганяють, як котів. А політичні авантюристи…вже ж подивилися хто є хто.

Я думаю, що якість наступної Верховної Ради буде значно кращою.

– Чи не хочете ви стати частиною політичної системи? Чи на місцевому рівні, чи на рівні Верховної Ради?

– Це неефективне використання мого ресурсу. Я вважаю, що можу набагато більше в житті, ніж тратити свій ресурс на дискусії з людьми, які просто є нікчемні в тих проблемах, про які вони говорять. Що у Верховній Раді, що у місцевих. В нас дуже слабка підготовка державного менеджменту.

– Поговоримо трішки про Луцьк. Нині розробляють стратегію міста до 2030 року. Яким ви бачите його через 15 років?

– Я знаю, яким він може стати, якщо би нам попався нормальний менеджер, який хотів би це зробити. А яким він буде? Ну ви ж розумієте. Це залежить навіть не від волинян. Наскільки я розумію із сьогоднішньої ситуації – доля Луцька залежить від настрою Коломойського чи ще когось.

– Добре. Яким може стати Луцька через 15 років?

– Він може стати дуже серйозним європейським містом. Через те, що в нього дуже вигідна геолокація. В нього дуже хороший імідж. Те, що в нас немає промисловості серйозної – свідчить про екологію хорошу. Те, що в нас інфраструктура непогана – це супер. Плюс, поряд є місця для рекреації хороші і можна десь виїхати.

Тут дуже багато чого цікавого можна зробити. Враховуючи Замок Любарта. Він сам собою ніякої цінності не становить, бо таких є дуже багато в Україні. А в Європі ще більше. Але якщо би хтось зайнявся цим, замок і парк “затягнути” в один комплекс і зробити like “Діснейленд” рекреаційну зону, запустити аеропорт… Правда, інша буде біда – туристичне прокляття. Не знатимемо, що з ними зробити. Грошей буде куча, але заважатимуть нам жити. Це один напрямок.

Другий напрямок – це ІТ. Вони дуже мобільні хлопці і приїдуть туди, де добре. Створити для них умови: дати пільги на квартири, реалізувати коворкінг-центри – тут їх тисячі буде. 2-3 компанії серйозні затягнути. Це не треба зі всіма айтішниками говорити. Треба поїхати, поговорити із “софтсервом” (SoftServe – українська ІТ-компанія, головний офіс якої розміщений у Львові, – К.), із серйозними компаніями, щоб вони відкрили тут офіс. І щось їм запропонувати від міста.

Є таке поняття – дифузія інновацій. Тільки з’являється центр росту – він зразу розростається. Так, як трансплантація шкіри при опіках – якщо рана величезна і шматочки знімають живі – це, грубо кажучи, потужні компанії – їх якщо насадити, то все починає розростатися і рана закривається.

– Не так давно ви заявили про намір обговорити з гендиректором “Модерн Експо” Петром Пилипюком можливість перетворення Луцька на інноваційний центр ритейлу. Мовляв, всі передумови для цього є. Чи відбулася зустріч? Що вирішили?

– Так, ми зустрілися, про все домовилися. Думаю, ми це зробимо. Хочемо зробити технопарк, сконцентрований на ритейлі, інкубатор під стартапи. “Модерн Експо” – це прекрасна технологічна площадка світового рівня. Навіть вище світового рівня. В Європі не так багато таких майданчиків.

Плюс, є рітейл. Ми зараз починаємо розвивати SPAR (міжнародна мережа супермаркетів – К.) в Україні і маємо доступ до світових інновацій. Тобто, можемо спілкуватися з партнерами зі SPAR з будь-якої країни, брати інновації і тут їх впроваджувати.

Крім того, ми маємо ще свої магазини. Частину з них будемо робити, як науково-дослідні лабораторії, де тестуватимемо повністю всі сучасні технології, які будемо розробляти. В реальних умовах. Тому що найкращий спосіб верифікації гіпотези – це експеримент.

Я думаю, їхній потенціал і наш потенціал – це те, що забезпечить успіх. Крім того, в нас є бізнес-школа. В них своя школа. Ми також хочемо зробити в аспекті ритейлу якийсь заклад світового рівня. Щоб приїжджали сюди професори з Європи, світу.

Чому воно буде? Чому воно вдасться? Бо і їм це треба, і нам це треба. Ми це все зробимо.

Чому воно буде? Чому воно вдасться? Бо і їм це треба, і нам це треба. Ми це все зробимо

– То це має бути окрема структура. Але ви, як я розумію, особливо в деталі ще не заглиблювалися.

– Продумаємо. Затягувати проекти – це все одно, що секс на старість відкладати. Ми все це швидко зробимо (сміється).

– Чи плануєте відкрити бізнес не в Україні?

– Ми вже пробували навіть відкривати поза межами України супермаркети. Але вирішили так: щоб відкриватися закордоном, якщо брати ритейл, треба мати виразну унікальність, фактори успіху. В нас такого немає. Ми такі, як всі і щось нового дати не можемо.

А треба бути першим. Я завжди повторюю: “Хто був першим космонавтом?” Всі: “Гагарін”. “А хто був другим?”. Так от, другий – це перший з тих, хто програв. Нікому не треба.

“У ПІВДЕННІЙ АМЕРИЦІ, САМІ РОЗУМІЄТЕ, ІНСТИТУТИ, ЯК У НАС”

– Насамкінець, хочу поставити вам кілька економічних питань.

Зокрема, зупинитися на бізнес-кліматі в Україні. Що, на вашу думку, заважає українському бізнесу працювати ефективніше?

– Я би радив нашим макроекономістам звернутися до Кейнса (Джон Кейнс – англійський економіст XX століття. Запропонував спосіб уникати фінансових криз і безробіття шляхом корекції урядового контролю за кредитами і валютою, – К.). Є декілька речей, які стимулюють розвиток бізнесу. Перше – це гроші. Принцип який? Якщо гроші дорогі, за них дають високі відсотки. То для чого їх кудись інвестувати? Їх можна просто тримати і на цьому заробляти.

Якщо вони дешеві, тоді їх невигідно тримати в грошах і їх інвестують. Виходить – треба збільшити кількість грошей в країні. Але щоб вони пішли не на споживання, а на інвестування.

Друге – перерозподілити гроші таким чином, щоб якомога більше попало до середнього й нижче середнього класів. Чому? Бо вони тратять їх. “Середній плюс” грошей не тратить, він накопичує. А це вбиває економіку.

Нам просто треба зробити доступ до грошей: обдумано, з гарантіями, під інвестиції. І все буде нормально.

– Як ви розцінюєте співпрацю України з МФВ? Чимало політиків називають її сидінням на голці. Мовляв, МВФ – це звичайний кредитор, який, ще й до того, дає кредити під значні відсотки і не зацікавлений у розвитку української економіки.

– Профанація. МВФ – це інститут, який заснований з єдиною ціллю – запровадити в державі, де він працює, демократичні інститути. Чому Північна Америка багата, а Південна – бідна? Бо в Північній Америці створені інститути: суддівства, прокуратури, парламентський, президентський. Вони, як стовпи, на яких тримається демократія. А в Південній Америці, самі розумієте, інститути, як у нас.

– Сьогодні чітко простежується соціально-економічний занепад українського села: чоловіки і жінки, не маючи роботи, спиваються. В більшості сіл відсутня нормальна інфраструктура, виробництво. Які ви бачите шляхи вирішення цієї проблеми?

– Зрозуміло, що село, в такій формі як воно є, не має права на існування. Через те воно занепадає. Це чисто економічний закон. Треба вирішити проблему землі і зразу вирішиться ця проблема.

Мають бути господарства, які володіють 500-1000 гектарів землі. Тоді вони будуть ефективні і працюватимуть. Зрозуміло, що лишиться 30 % від того, що є. Але це буде ефективне село, таке як в Голландії. Нам треба мільйони сіл радянського типу чи краще тисячі, але голландських?

, , , , , переглядів: 192

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *