7 чудес Рівненщини: Заповідник “Поле Берестецької битви”

14.06.2017

7 чудес Рівненщини: Заповідник “Поле Берестецької битви”

Улітку 1651 року на полі Берестецької битви біля сіл Пляшева і Острів полягло десятки тисяч українських козаків і селян. А ще невідомо скільки поляків і татар.

Саме через зраду останніх битву під Берестечком Богдан Хмельницький програв. Аби вигнати польських шляхтичів з українських земель, він заручився підтримкою татар.

Однак у розпал битви військо Іслам Гірея втекло, забравши з собою Хмельницького в полон. Козацьке військо залишилося без керівництва. Битва тривала ще десять днів. Однак безуспішно. На екстреній раді полковники вирішили припинити бій і відступати через болота. Одна з найбільших битв другого періоду визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького проти шляхетського поневолення завершилася приблизно так:
“В одному місці серед болота скупчилося триста козаків і хоробро боронилися проти великого числа атакуючих, які натискали на них звідусіль. Повністю оточені, вони загинули. Залишився один, який боровся протягом трьох годин проти всього війська польського”, писав очевидець бою француз П’єр Шевальє.

Місце драматичної битви козацько-селянських загонів Богдана Хмельницького з військом польського короля Яна Казимира Другого — острів Журавлиха. За легендою назва виникла з поєднання слів “жура” та “лихо”. Бо після битви тут усе було всіяне кістками. Їх місцеві виорювали плугами і через сотню років по тому.

На початку минулого століття на полі Берестецької битви на острові Журавлиха поставили храм-пам’ятник — Георгіївську церкву з козацькою усипальницею. Сьогодні це собор Свято-Георгіївського чоловічого монастиря.

Задум побудувати пам’ятник козакам, полеглим у Берестецькій битві, виник 1908 року з ініціативи монахів Почаївської лаври. Спорудження Георгіївського храму тривало від 1910 до 1914 років. Побудували його у стилі українського бароко, що був поширений в Україні в XVII-XVIII століттях. Церква-пам’ятник не має собі аналогів. Вхід до храму одночасно є іконостасом. Тому, коли щороку у дев’яту п’ятницю після Великодня вшановують загиблих козаків, молебень відбувається просто неба. Унікальність цієї святині полягає у ще й тому, що вона триярусна. Тобто має в собі три діючі церкви.

Основна — Георгіївська. Одна з головних святинь цього храму — ікона великомученика Георгія, написана на дереві. Другий поверх Георгіївського храму займає церква святих Бориса і Гліба — так звана балконна церква. Тут з лівого боку іконостасу розміщено кіот з іконою Святої Трійці. У нижній частині великої ікони є старовинний маленький образок, написаний на священному мамврійському дубі та освячений на Животворчому Гробі Господньому в Єрусалимі. Третя, підземна церква — церква Параскеви П’ятниці. Саме тут і знаходиться козацька усипальниця — чотириметрове кам’яне склепіння зі скляним саркофагом. Тут покояться рештки тих, хто загинув на полі Берестецької битви у 1651 році.

Сьогодні неважливо — це кістки українських козаків чи польських шляхтичів. Смерть зрівняла усіх. У гробниці церкви Параскеви П’ятниці у спеціальних нішах у стіні — теж кістки загиблих. Тут вони знайшли останнє земне пристанище. А ще скільки їх лежить у болотах у Пляшевій!.. Від гробниці підземний хід веде до козацької церкви Святого Михайла. Існує переказ, що саме в цій церкві молився Богдан Хмельницький перед битвою, а митрополит Йоасаф від імені Константинопольського Патріарха вручив українському гетьманові священного меча. Михайлівську церкву побудували за рік до Берестецької битви у селі Острів. Сьогодні на її місці кам’яний хрест. Саму ж церкву у 1912 році розібрали і перенесли на Журавлиху. У селі Острів, біля місця, де стояла Михайлівська церква, поховані Митрополит Йоасаф зі своїм товаришем ченцем Павлом, яких убили польські шляхтичі.

Коли у 1912 році почали будувати козацьку усипальницю, виникла думка про заснування монастиря, щоб було кому доглядати за гробницею. І вже у 1914 році освятили Козацькі могили з Михайлівською і Георгіївською церквами та заснованим тут монастирем-скитом. У 1958 році ченців з Пляшевої насильно вивезли, парафію ліквідували, а монастирську обитель перетворили на ферму, потім на лікарню. У 1967 році українська інтелігенція заради збереження святині добилася від уряду створення музею. Він розмістився у колишніх монастирських келіях. А з 90-х почали молитися у Георгіївському соборі жителі села Пляшева. Чернеча ж молитва над козацькими кістками відновилася у липні 2002 року з відродженням Свято-Георгіївської обителі.

http://www.castle-way.com.ua/2010/08/blog-post_2117.html

Заповідник “Поле Берестецької битви” — це не лише острів Журавлиха з Георгіївським та Михайлівським храмами. Це й інші місця битви: козацька переправа, острів Гайок (місце героїчної оборони трьохсот козаків), Козакова яма та урочище “Монастирщина” — козацький цвинтар.

Із трьох козацьких переправ достеменно відомо, де була одна. Через ліс, болото і через Пляшівку відступали козаки. Вони побудували мости через річку, а болота загатили возами і військовим знаряддям. А на острів Гайок, писав Тарас Шевченко: “…триста як школо товариства лягло”. В останній день битви у Гайку вони зайняли оборону. Протягом цілого дня з трьома сотнями козаків не могли впоратись кілька тисяч поляків. Відтак переправа для ворога лишалася недоступною, і тисячі козаків та селян безпечно відступали. Надвечір штурмувати Гайок прибув сам польський король Ян Казимир. Пізно ввечері загони німецьких найманців захопили острів.
Козакова яма — місце, де за легендою з поляками боровся останній з трьохсот українських вояків. Ян Казимир пообіцяв подарувати йому життя, якщо той погодитися здатися в полон. Однак козак відмовився і загинув зі зброєю в руках.

Острів Монастирщина, або урощище Монастирщина, — це козацький цвинтар. Тут місцеві ховали козаків, що полягли на полі бою. Сьогодні на Монастирщині стоять лише два кам’яні хрести. На них ще можна роздивитися напис “1651” — рік драматичної битви під Берестечком.
Три століття минуло, відколи на цьому полі біля Пляшевої земля перемішалася з кров’ю та кістками тих, хто боронив незалежність України. Сьогодні тут колоситься пшениця. І маки цвітуть. Вони, як краплини козацької крові, що ніби проросли крізь віки нагадати прийдешнім про трагедію Берестечка.

Руслана БРОНОВИЦЬКА, ТРК “Рівне 1”

, , , , , , переглядів: 332

Останні новини від OGO.ua


Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *