Унікальні та цілющі джерела Рівненщини

16.06.2017

Унікальні та цілющі джерела Рівненщини

Джерела з цілющою водою стануть приємними відкриттями для вас.

Скит святої Анни

Скит святої Анни від Свято-Миколаївського жіночого монастиря.

Знаходиться джерело на півдні Дубенського р-ну біля села Онишківці на кордоні Рівненської та Тернопільської областей. Так як на всіх трасах в радіусі кілометрів 50-ти встановлені відповідні вказівники, то проминути його дуже важко. Ну, а на під’їзді до Онишківців просто тримайтеся найбільшого автомобілепотоку поки не побачите типово волинські блакитні церковні споруди.

фото: Володимир Ящук

За легендою в давнину пастушки знайшли на цьому місці ікону праведної Анни. Громада вирішує перенести її в сільську церкву, але на наступний ранок ікона зникає й знову опиняється на місці де явилась. Після другої спроби перенесення ікони, вже з пишними церковними почестями й молитвами, ікона знову опиняється на старому місці. Тоді на місці явлення була споруджена каплиця біля якої з’явилось джерело. Згодом стали проявлятись цілющі властивості джерельної води. Особливо ця вода допомагала тим хто ніяк не міг народити дитину. Часто ті, хто помолившись за народження довгоочікуваного потомства й омившись в цілющому потічку, через деякий час ставали щасливими батьками.
В християнстві Св.Анна вважається покровителькою материнства й саме в неї бездітні жінки вимолюють діточок.

фото: Володимир Ящук

До Онишківців повсякчас тягнеться потік паломників й богомольців. Просять дітей, просять зцілення від жіночих хвороб й напастей, просять нащадків. Радянська влада вирішила взяти питання під свій контроль й каплиця Св.Анни була розібрана, а джерело засипане й накрите бетонними плитами. Лише в роки агонії СРСР джерело відновили, а в 1991 році була зведена нова капличка. Зараз це вже цілком пристойна купальня.

фото: Володимир Ящук

Цілюща вода бутилюється й продається в роздріб. Біля в’їзду влаштовані сувенірні й купально-хустинкові ятки.

За матеріалами Сергія Кифоренка.

Святині Рівненщини: цілюще джерело Святого Миколая [+Фото]
Мінеральні джерела села Більчаки

На території села Більчаки знаходиться гідрологічна пам’ятка місцевого значення “Більчаківські джерела”, яка займає площу понад 3 га.

Через урочище “Щербовець”, що знаходиться між селами Більчаки та Маринин, в глибокому яру тече вузенький струмочок, що живиться радоновими джерелами. Радонова вода використовується для лікування захворювань опорно-рухового апарату.

“Живоносне Джерело” урочища “Федорина”
Живоносне джерело
Нова сторінка у багатовіковій історії відкрилася для села Масевичі, після 28 грудня 1999 року за благословенням блаженнішого Митрополита Володимира Представителя УПЦ і постановою Священного Синоду, на прохання Єпископа Сарненського і Поліського Анатолія, було прийнято рішення відкрити чоловічий монастир на честь ікони Божої Матері “Живоносне джерело”, в урочищі Федорина.

Ще за довго до виникнення монастиря люди вважали це місце святим, незважаючи на перший погляд, тутешня місцина була недуже відразу привабливою, Адже тут випасали корів, влаштовували різні розваги, сюди на окраїну вивозили навіть сміття. Але все це вкупі взяте, не могло затьмарити природного диво – джерела, що тут бурлило. За легендою джерело нерукотворне, існує переказ, що ніби цим краєм проходила Божа Матір і лишила свою стопу із цієї стопи стала текти вода, але зразу цього ніхто не знав.

Біля цього джерела був Данилів хутір. Одного разу люди косили траву біля хутора і натрапили на джерело, і здивувалися, звідки тут може бути вода. Пізніше вони джерело прочистили, зробили кодубця (щось подібне до бочки з дуба) і вставили його у воду. Вода в тому кодубці стала бурлити, кипіти ніби на вогні. Пізніше ця криничка стала дуже відомою. Люди почали приходити до неї і набирати цілющу воду, яка як виявилася лікувала від різних хвороб. Розповідали очевидці, що одного разу приїхав сюди хлопець, який довгий час хворів, вмивався тією водою, напився і став здоровим. Розповідала жителька міста Рокитне, Богданець Марія Данилівна, 1947 року народження, що її мама була свідком події, тому, що жила в той час біля цієї кринички. Одного разу привезли сюди ” лежачу жінку”, дали їй водички напитися, набрати з собою води, покупали в дома в цій воді і жінку покинула хвороба, і вона після того неодноразово приїздила на це святе місце і дякувала Богу. Люди часто коли хворіли, то в сні бачили видіння, що ніби йдіть до кринички помоліться, попийте води і будете здорові. Що і люди часто робили. Інколи так бувало, свідчать очевидці, що пропадала інколи вода тому, що приходили такі люди, що засмічували джерело. Люди просили брата Марії Данилівни, Миколу, щоб той почистив джерело. І що характерно в часі його роботи завжди йшов дощ і водночас світило сонечко, що ще більше додавало цьому місцю більшої святості.

У 70 – 80 роках атеїстична влада чуючи багато про зцілення хотіли знести криничку засипавши її піском, але Господь дивним промислом врятував святиню. Вже приїхали трактори, екскаватор, щоб знищити цілюще джерело. Сусіди, які там жили, почали просить, щоб не чіпали святині, а ті казали, що у вас свого колодязя не має, вам яка різниця. Але в той час приїхало поселення людей, дехто кажуть, що то були цигани. Люди поділилися своєю скорботою, а вони не забарилися з допомогою, і відразу звернулися в районі вийшов наказ нічого не руйнувати.
Згодом на цьому місці Благочинним Рокитнівського округу о. Іоаном (Котіком) був встановлений хрест, як знак милості Божої. Велика слава цього місця облетіла всю тамтешню округу. У1999 році за рішенням Священного Синоду УПЦ намісником майбутнього монастиря був призначений його засновник Архімандрит Феофан (Федюкевич). Зайшовши на святе місце, отець Феофан. Очевидці розповідали батюшці, що давно існував переказ, що тут має бути храм Божий, що ніби у сні одній людині був відкритий Промисел Божий. Спочатку братія прочистила місце, накрили джерело таким собі шалашиком з гілляк, придбали для монастиря вагончик, який на перших порах був за келію і за храм. Пізніше стараннями отця Феофана на місці цілющого джерела був побудований дерев’яний храм, на честь Божої Матері “Живоносне джерело”.Потім також був збудований невеликий будинок для намісника та житловий корпус для братії монастиря, яка з кожним роком все збільшувалася. Молитва в монастирі лунала, робота йшла, люди відгукувалися і ті хто чим міг тим допомагає у будівництві. Почали пізніше будувати соборний храм на честь преподобних Антонія і Феодосія та інших угодників Києво – Печерських, який був освячений 11 жовтня 2005 року Високопреосвященішим владикою Анатолієм.
До кринички за цілющою водою поспішають завжди тисячі людей, не тільки з Рокитнівщини, але з багатьох віддалених куточків нашої держави, які приходять для підкріплення своїх духовних сил, а також за зцілення від тілесних хвороб.
У монастирі є ікона святих Віенських мучеників Антонія, Іоанна і Євстафія з частинками їхніх мощів, також є часточки молей Києво – Печерських святих і мощі преподобних Іова та Амфілохія Почаївських чудотворців.

За матеріалами бібліотеки філії с. Масевичі.

Цілюще джерело Свято-Успенського Липківського чоловічого монастиря

Недалеко від Гощі розкинулось село Липки. Ніби нічого особливого тут немає, окрім природного джерела, яке вирує на схилі одного з пагорбів. Ніхто з липківчан не може точно сказати, як і коли виникло це джерельце на схилі пагорба, але всі його з впевненістю іменують святим і Божим. Дослідники різних історичних періодів, проводячи аналіз складу води, засвідчують, що ця вода має цілющі властивості.Хтозна, чи далеко вперед загадував колись долю монастирю біля святого джерела ігумен Яків, коли розпочав його будівництво ще на початку минулого століття в 1921 р.

Зі святим джерелом пов’язано кілька легенд, а історія села Липки має дві версії, пов’язаних зі знищенням села татарами: перша версія – коли татари знищили захисників поселення і спалили церкву, друга – коли церква з її захисниками та більшістю бусурманів провалилася в підземелля , а на тому місці з’явилася водойма, яка згодом перетворилася в джерело.

За народними переказами, село Липки дуже старе. Перша документальна згадка про нього датована 1577 р. Частина села Липки з південно-східної сторони здавна прозвана Селищем. Після падіння кріпосного права, як свідчить карта земельних наділів 1866 р, землі південніше села були відведені під земельні наділи. Джерельна криниця і навколишні поля випали Андрію Наумчуку, в якого було 15 десятин землі, на відміну від інших кріпаків, що отримали по 10 десятин.

У 1866 р. син Андрія Наумчука, Микола, одружується з місцевою дівчиною Параскою і утворює власну сім’ю. Батько виділив молодому подружжю землю, на якій була джерельна криниця. Подружжя Наумчуків виростило і виховало п’ятеро дітей – два сини і три дочки. Сім’я була працьовитою і відзначалася надзвичайною побожністю. Джерельну криничку на власному полі сім’я вважала святою, бо вірила, що джерельце з’явилось тут після провалля церкви. Сам господар часто повторював, що потік води джерельної – то сльози останніх захисників Селища, а саме Селище дало початок селу Липки.

Старший син Миколи і Параски Наумчуків – Іван, 1887 р. народження, з дитинства мав потяг до церкви. В дитинстві хлопчик тяжко перехворів тифом. Батьки доклали чимало зусиль, щоб вилікувати сина, але попри всі свої надії та старання залишилися розчарованими наодинці зі своїм горем. Повітовий лікар у Великих Межиричах сказав забрати хлопчика додому, як безнадійного на всяке одужання. Вдома малий Івась бачив сон: прийшла до нього прекрасна жінка і сказала, щоб набрали вони води в своєму джерелі на своєму полі і щоб хлопчик випив тієї води, тоді він зцілиться і одужає. Малий Іванко розказав сон батькам, а ті, не гаючи часу, швидко набрали води і віднесли її до священика, котрий відслужив над водою водосвятний молебень. Потім освячену воду дали хворому хлопчику і той незабаром видужав.

Час спливав, Іван виріс і, будучи ще зовсім молодим хлопцем, просив батьків, аби ті відпустили його в монастир в Почаїв, а коли батьки не дали згоди, то сам пішов, досягши повноліття. Ставши послушником у Почаївській Лаврі, побачив Іван там ікону Афонської Богоматері, одразу впізнавши на ній Ту, котра вилікувала його в дитинстві. Він ще більше окріп у вірі, переконавшись, що сама Цариця Небесна відвернула його від смерті. Відтепер юнак твердо вирішив назавжди полишити батьківський дім і прийняти чернечий постриг. Тут, в Почаєві, він згодом постригається на ченця з ім’ям Яків, і здобуває священицький сан. У отця Якова з часом визріла думка побудувати в Липках, на місці джерельної криниці, скит. Батьки виділили синові гектар землі поруч з джерелом. Взявши благословення у священноначалія Почаївської Лаври на будівництво Лаврського скита в селі Липки, молодий священик полишає монастир і йде на приходське служіння, щоб заробити грошей і розпочати будівництво скитського храму. Деякий час отець Яків був настоятелем церкви с. Пляшева, що на Козацьких могилах. Одночасно він звертається з проханням до багатих людей, парафіян з інших храмів, щоб вони надали на цю добру справу посильну грошову допомогу. І вже коли назбиралася певна сума грошей, отець Яків розпочав будівництво, ставши і його організатором, і керівником.

У 1921 р. семи купольний храм вже красувався на околиці Липок, радував серця і зігрівав душі віруючих, які почали сходитись звідусіль нескінченним потоком. Новозбудована церква була ніби вся у віночку з декоративних дерев, а всередині була дуже оригінально розписана. Північна сторона храму мала високий підмурок, оскільки вивищувалась на підніжжі горба. В підмурку знаходились масивні двері, що вели в каплицю, яка була в нижній частині храму. Тут з джерела збігала вода в дерев’яний колодязь, з якого її надлишки витікали через трубу за межі храму, а далі струмочком – в ставок, що був поруч.

 Головний престол храму було освячено на честь Успіння Божої Матері, а боковий престол – на честь великомученика Димитрія Солунського. Це був Липківський скит, що належав Почаївській Лаврі.

Сотні людей відвідували Липківський скит, щоб набрати тут цілющої води. З приходом у 1939 р. безбожної влади для Православної Церкви настали часи випробувань і переслідувань. Багато храмів тоді було зачинено і знищено. Скит в Липках теж закрили, і він був закритий до часу німецької окупації. Характерним є те, що саме в роки німецької окупації діяльність храму відновлюється. Отець Яків, як і раніше, відправляє службу Божу. Та у 1950 р. безбожні правителі вдруге закривають храм. Отець Яків в печалі був змушений повернутись знову до обителі своєї юності – Почаївської Лаври.

Біда прийшла у 1961 р. Храм-скит було зруйновано, до краю знахабнілі руйнівники знищили все те, що не творили їх руки. Неушкодженою лишилась тільки капличка, що розміщувалась в цементному підмурівку, а в ній – джерельна криничка.

Усі подальші довгі роки до криниці не заростала стежка. Люди з вірою приймали цей цілющий Божий дар – криничну воду, і багато хто з них отримував оздоровлення в фізичних недугах. Вони потай впорядковували капличку, виготовили і прилаштували двері, повісили ікони, причепурили їх вишиваними рушниками, молились тут і набирали цілющої води з життєдайного джерела.

У кінці 80-х і на початку 90-х років ХХ ст. часи атеїстичного тиску і пропаганди канули в Лету. Для православної церкви настали кращі часи – відродження і відбудови храмів. На місці колишнього скиту було вирішено побудувати чоловічий монастир.

У 1990 р. місцевий колгосп виділив землю під забудову храму. А люди і надалі зверталися в різні інстанції, щоб одержати дозвіл на будівництво храму. Вже в квітні-травні 1991 р. було зареєстровано релігійну громаду і парафіяльну раду Української Православної Церкви і дозволено розпочати будівництво. Архієпископ Рівненський і Острозький Іриней благословив забудову і закріпив старшим на будівництві колишнього послушника монастиря, архідиякона Михаїла Гнесюка. Як і раніше, храм був поручений опіці Пречистої Богоматері і іменувався Успенським.

27 лютого 1992 р. прибув до храму архієпископ Іриней. Владика освятив Престол і відправив Божественну Літургію. Відтоді цей день вважається офіційним днем відкриття Свято-Успенського Липківського чоловічого монастиря. Престол освячено на честь Преподобного Іова Почаївського.

У 1997 р. збудовано двоповерховий корпус на 14 кімнат для монастирської братії. Цього ж року було заселено перший поверх повністю.

У 1999 р. збудовано ще один житловий будинок на 4 кімнати. В цьому ж році почалось будівництво нового величного храму на честь Живоносного Джерела Божої Матері. Взагалі 1999 р. став пам’ятним. Спочатку владика Варфоломій освятив місце під будівництво нового храму, роботи почалися з джерела, тут побудували нову надбудову, в якій є колодязь і купальня на дві кімнати.

Монастирі завжди були опорою і твердинею православної віри. Такими вони залишаються і в наш час. Тому відрадно, що з проголошенням незалежності і розбудови Держави, всюди розпочалось і відродження святинь. Храми і монастирі покликані відроджувати в народі втрачену віру та духовність і давати людям надію.

За матеріалами a-starosta.narod.ru

Святе джерело великомучениці Варвари

Джерело Святої Великомучениці Христової Варвари розташоване неподалік монастиря у мальовничому куточку урочища Гурби.

Багато років з нього б’є цілюща кришталево чиста свята вода, яка, за молитвами Святої Великомучениці Варвари, несе людям благодать та зцілення від недугів.
Цілюще джерело. Степань (+ ФОТО)
, , , , , , , , переглядів: 65

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *